Упевненість дитини в собі – основа успіху

Деякі дослідження доводять, що впевненість у собі – це генетично обумовлена властивість особистості, тому діти народжуються або схильними до неї, або боязкими й нерішучими. На щастя, це зовсім не означає, що впевненість у собі не підлягає формуванню й розвитку. Ми можемо виховувати та вчити наших дітей бути впевненими в собі та власних силах. Це дійсно дуже важливо.

Упевненість, віра у власні здібності, якості й судження є основами сміливості йцілеспрямованості. Експерти в галузі впевненості в собі – також відомої як самоефективність – уважають, що ця властивість може впливати на багато аспектів життя людей: від настрою до вчинків і мотивації.

Упевненість у собі – це основа благополуччя людини; без неї вона мало на що здатна. Вона також покращує успішність у школі, навіть більше, ніж IQ. Упевнені діти охоче пробують нове й не вважають невдачі причинами для зупинки. Вони володіють мисленням зростання та внутрішнім девізом «Не припиняй пробувати». Вони схильні до оптимізму, їх упевненість допомагає їм вважати будь-яку мету досяжною. Упевненість також дає молоді соціальну перевагу, тому що молоді люди вірять у те, що можуть зробити свій внесок у загальну справу.

Однак ця властивість може бути палицею із двома кінцями. Занадто багато впевненості в собі може призвести дітей до зверхності, зарозумілості, манії величі й життя, повного розчарувань. Хочете сформувати в дитини впевненість у собі без роздування її его?

Формування здорової впевненості в собі

За визначенням фахівців, самоефективність – це здатність визначати цілі, наполегливо йти до них, бути здатним робити необхідні кроки для їх досягнення. Шлях до самоефективності включає в себе досвід безпосередньої діяльності, соціальне моделювання, позитивне підкріплення й позитивне ставлення.

1. Досвід безпосередньої діяльності передбачає успішне виконання завдання й бачення причини успіху безпосередньо у вкладених зусиллях. Успіх – це не талан і не гени. Для того щоб допомогти дітям розвинути майстерність, необхідно ознайомити їх із практичними способами успішного оволодіння будь-якою діяльністю: навчанням, спортом чи спокійним малюванням у себе вдома. Це означає, що необхідно підтримувати високі очікування від дітей і вчити їх того, наскільки важливо ретельно працювати та практикуватись.

Інший спосіб розвитку досвіду безпосередньої діяльності полягає в підвищенні рівня довіри батьків до власних дітей. Наприклад, призначення дитині домашніх обов'язків є однією з форм проявленої довіри. До того ж батькам варто частіше казати своїм дітям: «Я довіряю тобі», коли це стосується, наприклад, годування собаки двічі на день або приготування яєчні. Давайте дітям завдання в межах розумного, що відповідають їхньому віку та вмінням.

Дітям, безумовно, необхідне наше наставництво, і ми, як і раніше, повинні спостерігати за ними, навчати їх. Ви ж не покладете яйця перед п'ятирічною дитиною, яка ніколи їх не розбивала, ніколи не включала плиту, не звертала уваги на те, як це робите ви, і не попросите малюка приготувати сніданок для всієї родини. Але треба давати дітям можливості ризикувати і пробувати щось нове.

2. Соціальне моделювання – це потужний свідомий і несвідомий інструмент формування індивідуальних особливостей дітей. Вони завжди помічають, коли людина, схожа на них, обходить перешкоди й досягає успіхів. У них з'являється установка «Якщо він може зробити це, то і я зможу». Діти можуть черпати натхнення навіть у вигаданих або історичних персонажів.

Зразки для наслідування допомагають нам продовжувати рухатись уперед, незважаючи на тимчасові невдачі. Важливо, щоби батьки розповідали дітям історії зі свого власного життя про те, як вони справлялися із труднощами. Або ділились історіями про життя людей, таких як Томас Едісон та Уолт Дісней, які багато разів зазнавали невдачі, але не припиняли докладати зусиль.

Зразки для наслідування дають конкретні докази того, як влаштоване життя. Вони створюють культуру навчання. Також батькам важливо пам'ятати про те, що вони самі є зразком для наслідування для своїх дітей і повинні демонструвати впевненість у собі. Адже діти копіюють своїх батьків.

3. Позитивне підкріплення означає заохочення й підтримку людей, яким дитина довіряє, на яких рівняється. Слова мають величезну силу. Іноді лише кілька слів мотивують дітей на досягнення мрії чи вражають їх свідомість. Багато фахівців твердо переконані в тому, що діти перетравлюють слова й почуття, як їжу. Правильне спрямування нагадує дітям про те, що вони можуть приймати труднощі, мають навички для досягнення успіху та знають, як повестись у непростій ситуації. Це не лестощі. Мова не йде про захоплення вродженими особливостями дітей, такими як краса, розум або гарна статура. Позитивне підкріпленнянадихає й підтримує дітей в їхніх мріях і планах.

Як найкраще підживлювати великі прагнення дітей? Можна похвалити дитину за докладені зусилля: «Ти виконав велику роботу та старанно підготувався до контрольної, тому отримав відмінну оцінку», «Ти став дійсно важливою частиною команди, тому що так завзято тренував штрафні удари». Так ви даєте дітям зрозуміти, що: «Якщо ти досяг майстерності штрафних ударів, ти можеш перейти до навчання гри на скрипці або поділу в стовпчик»... або на будь-яке інше важливе для дитини завдання.

4. Позитивне ставлення – важлива риса впевнених у собі людей. Хоча позитивний погляд на світ, так само як упевненість у собі, може бути генетично зумовленим, його теж можна виховати. Навчання того, як знижувати до мінімуму рівень стресу й піднімати настрій при зіткненні зі складними завданнями, може підсилювати відчуття самоефективності людини. Хороший настрій створює відчуття впевненості в собі, а негативні емоції послаблюють це почуття. Позитивне мислення допомагає людям бачити більше варіантів, навіть при зіткненні із проблемою, й дає їм упевненість у тому, що вони зуміють впоратися з труднощами й досягнуть успіху. Оптимізм підвищує впевненість у собі. А почуття впевненості піднімає людині настрій. Це замкнуте коло.

Зайва самовпевненість – занадто велика кількість хорошого почуття

Якщо впевненість у собі стає надмірною, вона починає здійснювати на людину негативний вплив. (Така зайва самовпевненість часто є результатом неправильних похвал.) Вона примушує як молодь, так і дорослих людей неправильно розцінювати свої здібності, прикладати менше зусиль для виконання завдань і необдумано долучатись до ризикованих авантюр, що призводить до спотворення самооцінки й відчуття переваги над іншими людьми.

Зайва самовпевненість може нівелювати суспільне визнання. Хто захоче дружити з егоїстом? Однак дитина може й не помічати цього, думаючи, що всі її люблять. І якщо батьки при цьому стануть усіляко відкидати критику інших дітей на адресу своєї дитини, мотивуючи це тим, що «діти просто їй заздрять», вони не допоможуть зрушити проблему з мертвої точки. Крім того, оскільки надмірно самовпевнена людина неправильно оцінює власні здібності, досвід взаємодії з нею вчить людей не довіряти їй.

Виховання дітей зі здоровим почуттям упевненості в собі – завдання складне. Коли дитина з чимось не справляється, батькам важливо бути чутливо чесними й конструктивно критичними. Треба хвалити успіхи дитини, але не варто захоплюватися кожним її недоречним жартом, неправильно зіграною нотою чи карлючками на папері. І у випадку сумнівів хваліть дитину за старанну роботу, а не за талант.

Як би складно це не було, батьки можуть ефективно розвивати в дітей почуття впевненості в собі, довіряючи, вірячи, слухаючи й підтримуючи їх, при цьому не висловлюючи надмірної похвали. Виховання впевненої в собі дитини – це поступовий процес, який відбувається крок за кроком, день за днем.

Джерело: http://childdevelop.com.ua/articles/develop/1900/